І знову міцна кава,ти не
вдома.
Вже марно від тебе чекати
лист..
А я все згадую твої долоні.
Твої обійми,їх не залишиш.
Я добре розумію,що вже
марно,
Що марно знов дзвонити із
рання,
А коли візьмеш
слухавку,напевно-
Я не почую твоє-"Мила,як
життя?"
Вже марно згадувати те,що
було рідне,
І марно згадувати усмішку
твою.
Я розумію,що це так
безглуздо,
Але хоч вбий,ці спогади
живі..